top of page

Doktorka z Kyjeva

Aktualizováno: 28. 4. 2023


Iryna

V listopadu 2022 jsme se seznámili s Irynou, která pravidelně chodila cvičit do parku. Přijela z Ukrajiny - Kyjeva, do ČR v březnu 2022. Je doktorka kardioložka a v Kyjevě úspěšně vykonávala svůj obor. V ČR si nejdříve musela nechat ověřit své diplomy na Karlově univerzitě v Praze. Poté se přihlásit na zkoušku u Institutu postgraduálního vzdělávání ve zdravotnictví - IPVZ a začít se učit znovu, i to co se již učila, když studovala v Kyjevě. Na začátku prosince zkoušku ze všeobecného lékařství a legislativy udělala. Od února 2023 pracuje v nemocnici Jihlava. Má dva syny, kteří přijeli s ní (6 a 14 let) a manžela, který je v armádě na Ukrajině. Položili jsme jí několik otázek.


Válka na Ukrajině začala 24. února, proč jste se v březnu rozhodla z Ukrajiny odejít?

Že začala válka, naše rodina pochopila přesně 24. února. Nečekali jsme to, ale hned nám došlo, že je to válka. Uvědomili jsme si její nebezpečí. S dětmi jsme proto v prvních dnech odjeli na západ Ukrajiny až téměř k hranicím s Polskem. Byli jsme pohostinně přijati vzdálenými příbuznými mého manžela. Doufali jsme, že se vojenský konflikt v blízké budoucnosti vyřeší a my se budeme moci vrátit k normálnímu životu v rodném Kyjevě. Je těžké uvěřit, že v 21. století může být rozpoutána válka jen tak Z NIČEHO. Naše země na nikoho neútočila, žili jsme svůj běžný život. U nás opravdu nebyli žádní extrémní nacionalisté. Nikdy jsem nepozorovala útlak ruského jazyka. Více než polovina Kyjevanů mluvila pouze rusky. A ničemu to nevadilo. Ruština a ukrajinština byly v naší rodině vždy přítomny. Stačilo jen dávat pozor na sebe a své děti, aby to byla čistá ukrajinština bez slangu nebo čistá ruština.

Vánoce - Kyjev 2021
Vánoce - Kyjev 2021

Jakou jste měli cestu a kde jste našli své první zázemí v ČR?


Po měsíci války jsme se rozhodli odejít do zahraničí. Uvědomila jsem si, že ani tam, kde jsme byli, nebylo bezpečno. Pochopili jsme, že válka bude trvat mnohem déle, než se na začátku očekávalo. Už na Ukrajině jsme si začali hledat bydlení v Česku. Měla jsem strach vydat se s dětmi do neznáma. Pomohli opět manželovi příbuzní. Laskavě se uvolili, že se zeptají na bydlení ve městě, kde pracovali. Tak jsme skončili v Horní Cerekvi.


Jak celou situaci vnímali a vyrovnávali se s ní vaši synové?


Asi byste se měl zeptat jich, jsou dost staří. Podle mého názoru moc strach nepociťovali. Doufám, že neutrpěli psychické trauma. Samozřejmě jim chybí Kyjev, táta, přátelé a škola. Nepozorovala jsem u nich ale žádné hluboké, patologické zážitky. Poměrně rychle se přizpůsobili realitě nového života.


Jak se líbí synům v české škole – už si našli kamarády?


Mladší syn se dobře adaptoval na nové podmínky. Jakmile jsme se přestěhovali, začal chodit do školky. Prvních pár týdnů bylo těžkých. Šli jsme ráno, stěžoval si, že nechce, protože nerozumí řeči učitelů a dětí. To mu ale dlouho nevydrželo, doslova za měsíc začal sám mluvit česky a už tam chodil s chutí. Myslím, že je to velká zásluha učitelů. Byl přijat s láskou. Jejich teplo jsem cítila i já, když jsem syna přivedla do školky. Patří jim velký dík za jejich práci, za pochopení, i když jsme mluvili různými jazyky. Pravdou prý je, že rozumějí srdcem, ne hlavou. Když jsem viděla, jak učitelé trpělivě učí mého syna počítat, učili ho písničky v češtině, dojalo mě to k slzám. Syn už chodí do první třídy, ale neustále vzpomíná na své první učitelky, hledá je očima, když procházíme kolem budovy školky. Letos na podzim byl žákem první třídy. Svou třídní učitelku miluje a respektuje. Ta i pro svého syna dělá mnoho dobrého. S mým nejstarším synem není všechno tak jednoduché. Na Ukrajině studoval podle jiných osnov a před válkou se stihl naučit spoustu věcí. Podle svých slov nemá příliš zájem procházet si některé věci znovu v české škole. Nefungují vztahy se spolužáky, velmi se od nich liší. Myslím, že známá pravda, že i sebemenší rozdíl v chování, znalostech atd. se může stát důvodem k posměchu mezi teenagery, je známa všem. To je to, čím teď procházíme.


Zkouška na IPVZ z lékařství a legislativy byla jistě náročná zkouška. Kolik bylo účastníků?


Naučit se český jazyk od nuly bylo těžké. Abyste dosáhli úrovně B1 (úroveň, kdy můžete vyjádřit svůj názor a porozumět partnerovi), musíte se každý den učit asi osm hodin denně včetně víkendů. Trvalo to tři a půl měsíce. Pak přišla na řadu česká lékařská terminologie. Tady to nebylo tak těžké, protože mnoho termínů bylo v latině, kterou jsem studovala na své lékařské univerzitě. Asi nejtěžší bylo nastudovat legislativu. Dva měsíce před zkouškou jsem si koupila příslušnou právnickou knihu a doslova se nutila číst ji každý den. Zpočátku jsem každé druhé slovo překládala se slovníkem, pak už to bylo trochu jednodušší. Byla to ale velmi těžká, řekla bych titánská práce – naučit se zákony jiné země v jejím jazyce. Na Ukrajině se právnímu vzdělání lékařů nevěnuje náležitá pozornost. Takový předmět jsme ani neměli. To znamená, že to pro mě bylo úplně nové – nastudovat si povinnosti a práva lékaře a pacienta, jak má lékař jednat v různých konfliktních situacích, aby dodržoval zákon, atd.


V rámci podzimního programu IPVZ se snažilo složit zkoušku více lékařů, zubařů atd.. Neznám úplné statistiky, ale v den, kdy jsem dělala zkoušku já, nás bylo 20. lékařů a polovina z nás zkoušku složila.


Jak těžké je v Kyjevě studovat vysokou školu?


Myslím, že pokud studujete svědomitě, je těžké stát se lékařem kdekoli. Bylo to pro mě těžké. Zejména první tři roky, kdy se studovaly základní obory jako anatomie, histologie, latina, fyziologie. Během studia nebyly víkendy, nebyl čas na beletrii a filmy tak jako u většiny studentů. Jen o prázdninách jste si mohli dovolit dělat to, co chcete, a ne to, co musíte.


Určitě máte zprávy z Ukrajiny. Co považujete v současnosti za nejpalčivější problémy?


Největší problém pro mě je, že lidé umírají. Ukrajince umře syn, malé Ukrajince umře otec, ukrajinské manželce zemře manžel. Nelze je vrátit. Tisíce Ukrajinců prolily svou krev. Pomoc Evropy a USA je samozřejmě velmi důležitá. Důležité jsou peníze, tanky, letadla, vojenská vozidla, která jsou k nám dodávána. Jenže... Jenže životy ukrajinských vojáků jsou k nezaplacení. Jsou stejně nedocenitelné jako civilisté, kteří umírají na Ukrajině.


Jak jste s manželem a přáteli vnímali anexi Krymu Ruskou federací na jaře 2014?


Bohužel jsme si v roce 2014 plně neuvědomili anexi Krymu a vedení bojových akcí na východě Ukrajiny. Vedení země se snažilo zabránit tomu, aby se to změnilo v totální válku. V Kyjevě, kde jsme bydleli, jsme o válce věděli jen ze zpráv a internetu. A víte co? Dokud sami neuslyšíte strašlivý řev raket a bojových letadel nad hlavou, dokud neuvidíte tlamy tanků na ulici, vaše vědomí válku popírá. Prostě se to do vás nedostane. Mnohem snazší je popřít realitu války, než ji přijmout, cítit bolest války. Je to velmi obtížné. Proto jsme události roku 2014 nebrali dost vážně.


Myslíte si, že válečné trauma urychlí ukrajinské reformy a zvýší úsilí země o integraci do západních struktur?


Věřím, že na Ukrajině bude vše v pořádku. Ale teď se mé myšlenky netýkají západních struktur... Teď chci jediné – MÍR. Aby na obytné budovy nelétaly další rakety, aby se každý voják vrátil ke své rodině živý. A západní struktury, ty přijdou později.


Jakým sympatiím se podle vás těší prezident Zelenskyj a jaké nedostatky, pokud nějaké, spatřujete ve způsobu, jakým se o něm na Ukrajině mluví?


Zelenskyj brání naši zemi. Hájí zájmy Ukrajiny ve světě. Nepodléhám cizímu názoru, každý má právo na ten svůj. Pokud si ale chcete vytvořit svůj vlastní, doporučuji vám poslechnout si projev našeho prezidenta na Nový rok a po čas návštěvy USA. Doporučuji věnovat pozornost změně jeho vzhledu, jeho únavě během těchto hrozných měsíců. Fandí Ukrajině. Je to cítit z jeho slov a práce.


Jaké máte plány do budoucna?


Existuje přísloví "Chcete-li Boha rozesmát, řekněte mu o svých plánech.". Proto za současných okolností žiji blízkou budoucností. Chci, aby moji příbuzní byli živí a zdraví. Na závěr bych ráda poděkovala všem, kteří nám poskytují potřebnou pomoc. V této těžké době jsem cítila laskavá srdce učitelů mých synů, cítila jsem podporu ředitelů školky a škol. To byli první Češi, které jsem po přestěhování potkala. Přijali nás a pochopili nás, pomohli víc, než jsem mohla čekat. Jsem neskonale vděčná majiteli našeho domu. Díky němu máme teplý a útulný dům. Ve všech obchodních záležitostech se na něj mohu vždy spolehnout. Jsem vděčná starostovi města za jeho pomoc při zabydlování se v nové zemi. Jsem vděčná každému obyvateli Horní Cerekve, který mě ráno pozdraví a usměje se na mé české Dobrý den. My Ukrajinci, promrzlí z ledového dechu války, velmi potřebujeme vaši podporu. Pocit, že jste nás přijali, je neuvěřitelně cenný. Vaše dobré skutky zůstanou navždy v našich srdcích.



Poznámka redakce: tento rozhovor, byl pro nás velice emotivní a jsme rádi, že jsme jej mohli uskutečnit. Níže je též v Ukrajinském jazyce a pracovali na něm 4 lidé.


ukrajina

Лікар з Києва


У листопаді 2022 ми познайомилися з Іриною, яка регулярно ходила в парк на зарядку. Вона приїхала з України - Києва до Чехії в березні 2022 року. Вона лікар-кардіолог і успішно працювала у Києві. У Чехії їй спочатку потрібно було перевірити дипломи в Карловому університеті в Празі. Потім записалася на іспит в Інституті післядипломної освіти в галузі охорони здоров'я - ІПВЗ і почала вчитися заново, в тому числі те, що вона вже вивчала, коли навчалася в Києві. На початку грудня склала іспит із загальної медицини та законодавства. З лютого 2023 року вона працює в лікарні в місті Їглава. Має двох синів, які приїхали з нею (6 і 14 років) і чоловіка, який служить в Україні. Ми поставили їй кілька запитань.



Війна в Укаїні почалася 24 лютого, чому лише в березні ви вирішили залишити Україну?


Розуміння, що почалася війна в нашу сім’ю прийшло саме 24 лютого. Ми її не очікували, але одразу усвідомили, що це війна. Усвідомили її небезпеку. Тому в перші дні з дітьми виїхали на захід України, майже на кордон з Польщею. Нас гостинно приймали далекі родичі чоловіка. Ми сподівалися, що військовий конфлікт розв’яжеться найближчим часом і зможемо повернутися до нормального життя в своєму рідному Києві. Важко повірити, що в 21 сторіччі може бути розв’язана війна НІ З ЧОГО. Наша країна ні накого не нападала, ми жили своїм розміреним життям. В нас дійсно не було ніяких крайніх націоналістів. Ніколи не бачила утиснення російської мови. Більша половина києвлян розмовляла лише російською. І це не було ніякою перешкодою. В нашій сім’ї завжди були присутні і російська мова і українська. Доводилося лише слідкувати за собою і дітьми аби це була чиста українська, без суржику або чисто російська.


Яким чином ви опинилися в Горні Церекві, якою була ваша дорога?


Вирішили їхати за кордон через місяць війни. Усвідомила, що навіть там де ми перебували не було безпечно. Прийшло розуміння того, що війна триватиме значно довше ніж сподівалася на початку.


Ще в Україні почали пошук житла в ЧР. Мала страх їхати з дітьми в нікуди. Знову ж допомогли родичі чоловіка. Вони люб’язно погодилися запитати про житло, в місті де самі працювали. Так ми опинилися в Horní Cerekvi.

Horní Cerekev
Horní Cerekev

Як в цілому сприйняли ситуацію ваші сини?


Напевне в них варто було б запитати, вони вже достатньо дорослі.

На мій погляд значного страху вони не відчували. Сподіваюся психологічної травми вони не отримали. Звичайно, сумують за Києвом, татом, друзями і школою. Але якихось глибоких, патологічних переживань я у них не бачила. Вони відносно швидко адаптувалися в реаліях нового життя.


Наскільки важким був іспити з медицини та знання законодавства ЧР в інституті післядипломної освіти, скільки було лікарів, які здавали іспит?


Важко було вчити чеську мову з нуля. Аби досягти рівня В1 (рівень коли можеш висловити свою думку і зрозуміти співрозмовника) довелоя щодня вчити приблизно по 8 годин, без вихідних. Це зайняло 3,5 місяця. Далі була чеська медична. Тут було не так тяжко, бо багато термінів були латинею, яку я вивчала в своєму медичному універитеті. Напевно, найтяжче було вивчити легістативу. За 2 місяці до іспиту я придбала відповідну книгу з законів і буквально примушувала себе читати її щодня. Спершу перекладала зі словником кожне друге слово, далі стало трохи легше. Але це була надважка, я б сказала титанічна робота - вчити закони іншої країни на її мові. В Україні не надається належної уваги знанню законів лікарями. У нас навіть не було такого предмету. Тобто це для мене було абсолютно новим - вивчати обо’язки і права лікаря і пацієнта, як має діяти лікар в різних суперечливих ситуаціях, аби вони відповідали закону а т.д.


В осінню сесію було більше лікарів і стоматологів, які намагалися здати іспит, це закономірно. Не знаю повної статистики, але в день, коли здавала я іспит, лікарів було 20. Половина з нас іспит склала.


Наскільки тяжко було вчитися в медичному укніверситеті Києва?


Гадаю, якщо вчитися по-совісті, складно будь де стати лікарем. Мені було важко. Особливо перші три роки, коли вичали базові дисципліни, такі як анатомія, гістологія, латинь, фізіологія. Не було під час навчання вихідних, не було часу на художню літературу та кіно, як у більшості студентів. Лише під час канікул можна було дозволити собі робити те що хочеш, а не те, що мусиш.


Чи подобається синам в ЧР, знайшли вони собі друзів?


Молодший син добре адаптувався до нових умов. Як тільки ми переїхали, пішов до садочка. Перші декілька тижнів було складно. Ми йшли вранці, він скаржився, що не хоче йти, бо не розуміє мови вчительок та діток. Але то тривало не довго, буквально за місяць почав сам говорити чеською та вже до садочка ходив із задоволенням. Думаю, це велика заслуга вчительок. Його прийняли з любов‘ю. Відчувала їх теплоту і я, коли приводила до садочка сина. Велика їм подяка за їх працю, за їх розуміння, хоча ми розмовляли різними мовами... Правду кажуть, що розуміють серцем, а не головою. Мене до сліз розчулювало, коли бачила як вчительки з терпінням вчать рахувати сина, вчать пісням чеською. Синочок вже ходить до першого класу, але постійно згадує своїх перших вчительок, шукає їх очима, коли проходимо біля будівлі садочка. Цієї осені був першокласником. Свою класну вчительку любить і поважає. Вона також тробить багато доброго для сина.

Зі старшим сином не все так просто. В Україні він вчився за іншою навчальною програмою, і багато речей вони всигли вивчити до війни. З його слів, йому не дуже цікаво проходити деякі речі повторно в чеській школі. З однокласниками стосунки не складаються. Дуже він відрізняється від них. Думаю аксіома, про те, що навіть найменша різниця в поведінці, знаннях і т.д. може стати приводом для насміхання у підлітків, відома всім. Це ми зараз проходимо.


Звичайно, ви знаєте новини з України, що вважаєте за найголовнішу проблему?


Найбільша проблема для мене в тому, що гинуть люди. Гине син української матері, гине батько маленького українця, гине чоловік української дружини. Їх не повернути. Тисячі українців проливають свою кров. Звісно, допомога Європи і США дуже важливі. Важливі гроші, танки, літаки, військові машини, які нам постачають. Але... але життя українських військових безцінне. Таке ж безцінне воно і цивільних жителів, які гинуть на Україні.

Як ви та ваш чоловік, ваші друзі, сприйняли анексію Криму Російською федерацією 2014 року?


Нажаль, ми в 2014 анексії Криму і ведення бойових дій на сході України цілком не усвідомили. Керівництво країни доклало зусиль аби це не перейшло в повномаштабну війну. В Києві, де ми мешкали, про війну знали лише з новин і інтернета. І знаєте, що? Поки ви самі не чуєте страшного гулу ракет і військових літаків над головою, поки не побачете дуло танків на вулиці, свідомість заперечує війну. Це просто не вміщується в тобі. Набагао легше заперечити факт війни, ніж його прийняти, відчути біль війни. Це дуже складно. Тому до подій 2014 року ставилися без належної уваги.


Як ви гадаєте, чи теперішня ситуація в Україні прискорить її залучення до Європейських структур?


Вірю, що в Україні буде все гаразд. Але зараз в мене думки не про західні структури... Зараз хочеться єдиного - МИРУ. Аби більше не прилітали ракети до житлових будинків, аби кожен воїн повернувся до своєї родини живим. А західні структури... вони потім будуть.


В якій мірі ви симпатизуєте президентові В.Зеленському? Що про нього думають пересічні громадяни України?


Зеленський боронить нашу країну. Він відстоює інтереси України в світі.

Не звикла прислухатися до чиїхось думок, кожен має право на свою думку. Але якщо хочете сформувати свою - раджу послухати промову нашого президента в Новий рік і в США, які відбулися нещодавано. Раджу звернути увагу на зміну його зовнішності, його втому за ці страшні місяці війни. Він вболіває за Україну. Це відчутно в його словах і роботі.


Які маєте плани на майбутнє? Чи маєте конкретну мету?


В українській мові є прислів’я - якщо хочеш розмішити Бога, розкажи Йому про свої плани. Тому в теперішніх реаліях живу найближчим майбутнім. Хочу аби мої рідні були живі і здорові.


На останок хочу виказати подяку всім тим, хто надає необхідну для нас допомогу.

В цей складний час, я відчула добрі серця вчительок моїх синів, відчула підтримку директорів садочку і школи. Це були перші чехи, з якими я зустрілася після переїзду. Вони приняли і зрозуміли нас, допомогли більше, ніж я могла очікувати. Це було перше тело від 24 лютого.


Я безмежно вдячна господарю нашого будинку. Завдяки йому ми маємо теплий і затишний будинок. В усіх господарчих справах я завжди можу покластися на нього. Вдячна старостові міста, за його сприяння в облаштуванні в новій для нас країні.

Вдячна кожному жителю Горні Цереква, який вранці при зустрічі вітається і посміхається у відповідь на моє чеське dobrý den.


Нам, українцям, змерзлим від крижаного подиху війни, дуже порібна ваша підтримка, відчуття, що ви прийняли нас, неймовірно цінне. Ваш і добрі справи назавжди залишаться у наших серцях.


318 zobrazení

Nejnovější příspěvky

Zobrazit vše

Comments


xxxxx

bottom of page